Маніфест Української школи архетипіки
Ми знаходимося напередодні важливої епохи, часу бродіння, коли дух, рухаючись вперед стрибками, вийшов за межі своєї колишньої форми і знаходить нову. Вся маса колишніх ідей, уявлень, зв’язків, що з’єднують наш світ в єдине ціле, розчиняється і розпадається, як сновидіння. Дух готується перейти в нову фазу. І філософія в першу чергу повинна вітати і прийняти її появу, в той час як інші, безсило опираючись їй, чіпляються за минуле
Так писав Гегель у своїх «Йенских лекціях» (1806), коли Європа під впливом ідей Французької революції (1789-1994) і армій імператора Наполеона, звільнялася від багатовікових феодальних устоїв. Розпадалися тисячолітні монархії, народжувалися нові національні держави, дух вільного підприємництва, творчості, ініціативи, новий дух буржуазної людини набував зримих форм.
Минуло двісті років. І ось вже Європа, накопичивши досвід інверсійного модерну і постмодерного розвитку підходить до чергової – метамодерной фази духу. У неї немає ще єдиного лідера, немає армій і поки немає цілісного світогляду, але є дві відповіді на виклики сучасної епохи, які пропонують людству вчені і дослідники: інноваційний і традиційний.
Інноваційна відповідь стверджує, що настає нова епоха постгуманістичної людини, епоха штучного інтелекту, тотальної цифровізації, штучного середовища і штучних тіл. Епоха повного торжества Розуму, коли останні архаїчні залишки несвідомого зникнуть перед світлом науки.
Традиційна відповідь заперечує: людина повинна йти не вперед, до нескінченного прогресу, а повернути назад – до нового середньовіччя, до традиції. Головна відмінність людини від машини – наявність несвідомого. Тому хай живуть міфи, архетипи і символи! Хай живут традиції, які б варварські вони не були. Ми хочемо бути людьми, а не машинами.
Перший підхід можна назвати суто раціональним, логічним, або Логосом. Другий – ірраціональним, або Міфосом. Але людина не Логос і не Міфос. Сон розуму породжує чудовиськ і вся історія людства і особливо трагічного ХХ століття довела це. Але і без сну, без символів, казок, легенд і міфів людина жити не може. Як бути: спрямуватися на всіх парах в світле, постійно мінливе постлюдське Майбутнє, або, навпаки, в бажанні залишитися людиною, звернутися до нерухомого Минулого?
Розсудливе мислення з його опорою на жорсткі застиглі категорії не може відповісти на це питання. Тільки діалектичний розум здатний з’єднати протилежності: цифру і слово, інновації та традиції, Логос і Міфос і запропонувати людству нову світоглядну парадигму, на основі якої могли б вирішуватися головні проблеми сучасності.
Суть цієї парадигми полягає в тому, що класичний, освітянський Логос з його спрямованістю до нескінченного прогресу повинен міфологізуватись, а традиційний Міфос просвітитися і логізуватись. Такий зустрічний рух – Логосу до Міфосу, і Міфосу до Логосу означає, якщо говорити словами Гегеля, поглиблення Духа в самого себе. Конкретизуючи цю думку, можна сказати, що настає час нового розуміння людини та її історії – нової антропології, про яку писав один з французьких корифеїв архетипіки Жільбер Дюран. Витоки людської історії лежать не в зовнішніх чинниках (демографічних – як це бачать представники російської школи кліодинаміки, космічних – як вважав Лев Гумільов, матеріальних – як стверджував марксизм тощо), а в Дусі і в його глибинах. Тому вивчення колективного несвідомого абсолютно необхідно для такого розуміння. Але Дух – це не тільки тьма несвідомого, це і світло Ідеї. І це світло висвітлює і направляє шлях історії. Така діалектика Духа – поєднання Світла і Темряви, архетипу і поняття, Міфосу і Логосу. Всі ідеї, як писав Ж. Дюран, засновані на архетипах і тому образ розвитку людства це не пряма нескінченного прогресу і не замкнутий природний круговорот, а квант подібна спіраль, яка об’єднує і те, й інше і яка може служити ілюстрацією сталого розвитку.
Отже, які завдання стоять перед Українською школою архетипіки?
- Пропонувати нові ідеї та концепції для вирішення проблем публічного управління і показувати на яких архетипах ці рішення засновані.
- Пояснювати соціальні явища з позицій діалектичного розуму: в інновації бачити традицію, а в традиції – інновацію.
- Сміливо заглядати в майбутнє, але не забувати минулого. Вірити в людину та її Дух, який може все. Пам’ятати заповіт Гегеля: «так як людина є дух, то він сміє і повинен вважати самого себе гідним найбільшого, і його оцінка величі і сили свого духу не може бути занадто перебільшеною, як би він не думав високо про них; озброєний цією вірою, він не зустріне на своєму шляху нічого настільки непоступливого і такого настирливого, аби воно не відкрилося б перед ним » (Лекції по Історії філософії, кн.1).